Пам'ятаю, що я вирішив піти пішки в село. Ось я вже в Попелях, на повороті. Тут зустрічаю якогось діда, який говорить щось типу: "Дорога єдина і широка, одна дорога, одна дорога". Ось я вже в селі. Пробігаючи, зачепив плечем Мішу. Він здивовано дивиться, мовляв, як ти сюди потрапив. Я кажу, що шукаю одну людину. Міша проводить мене повз якесь чи озеро, чи болото. Я бачу святковий стіл, навколо нього сидять і стоять, розмовляючи люди. Он там стоїть голова, показує рукою Міша. Я підходжу до нього й кажу (чітко пам'ятаю): "Можна Вас на секунду?". Сільський голова - був молодим, власне йому не виповнилося і тридцяти. Когось він мені нагадав... старого друга. І ми почали говорити, точніше я почав. Я ще подумав на мить як краще почати... словами "мене звати Андрій Даньків" чи "моє ім'я - Андрій Даньків".
- Мене звати Андрій Даньків ... (щось говорю. Можливо, про те, що я вчуся в Івано-Франківську).
- Звідки ти? - запитав він якось байдуже.
- З Борислава. А вчусь я в Івано-Франківську, на геолога, вже четвертий курс (тут я сказав, що хочу знайти роботу. Але тоді, думав я, виникне проблема, бо мені ще вчитися один рік треба. І ось він промовив подумане мною).
- Значить ще рік вчитися.
- Так, - погодився я якнайшвидше, щоб не дозволити йому прийняти, обдумати якесь рішення. Він витягнув пляшку, два стаканчики й налив у кожен. Простягнув мені. Я випив і підійшов до столу, аби налити ще, щось безперестанно говорячи, звертаючись на "Ви". Він подивився на мене чи то розчаровано, чи ще якось і попросив, щоб я говорив на "Ти". Я тоді ще раз викнув, ми посміялися, а тоді ще раз випили.
- Добре, я візьму тебе на роботу.
- Мені (ці слова я добре пам'ятаю) потрібні гарантії. (До речі, у сні я думав, що в селі виявили родовище нафти)
Тоді сільський голова сказав, що гарантує. Робота буде.
Потім я повернувся додому. Вдома був тільки тато. Я знайшов у холодильнику заморожений целофановий пакет з мойвою. Я запитав у тата чи ми будемо смажити її? Якщо так, то хто. Він відповів, що будемо. Хто саме - не уточнив. Я зайшов на кухню. В смітнику була вода. Я витягнув чорний пакет, примостив його біля стіни, а воду з відра вилив в унітаз. Десь в коридорі я знайшов чорну велику сумку. Всередині неї було багато, мабуть, золотих монет. Маленьких, блискучих монет. Я подумав, що якщо вони рідкісні абощо, то працювати мені не доведеться. Я опускав руку на саме дно, перебираючи пальцями ті монети. Мені було дуже добре в той момент.
Коли я розмовляв з головою, то в кінці вже й матюкалися і обіймалися. Він ще розповів, що знає мою сестру. І тут я побачив її образ, коли їй було десь 5-6 років. Я закричав від радості: "Так, так! Це вона!".
Немає коментарів:
Дописати коментар