Я і Берлін

Сниться, що я в Берліні. Не знаю як сюди потрапив, не знаю чому і з якою метою, але факт є факт: я в незнайомому мені місті. Не вмію шпрехати німецькою, тому говорю ламаною англійською, рівень якої визначається фразою "my name is Andriy".

Я заходжу в книгарню. Мені хочеться купити книжку на українській мові. Але тут нема таких. Тому я хочу запитати в жінки, чи є десь неподалік ще одна книгарня, можливо, з більшим асортиментом: "Веа іс букстор". Говорю я, палко надіючись на її розуміння. Вона розуміє.

Ми виходимо на вулицю і жінка показує мені рукою, що треба йти он туди - прямо і наліво, вниз, повз якусь скляну будівлю, але я не певен: чи, може, варто проїхатись в метро? Але як називається та станція, про яку я читав в Андруховича? Чорт, думав я, все-таки погано, що зі мною нема друга, який би міг вільно розмовляти німецькою і який би знав місто.

Словом, я і Берлін не надто потоваришувати.
Хоча він мені сподобався. Я вперше побував у ньому.

Чому мені таке снилось? Не знаю. Перед тим, як піти спати я не думав ні про німців, ні про Берлін. Я дивився фільм "За стіною сну" - це якась екранізація твору Лавкрафта. Там показували психіатричну лікарню, досліди на мозку і тому подібне, тому навряд чи цей фільм якось вплинув на світлу і безтурботну картину сну.

з 20 на 21 квітня

Малкович і Джохар Дудаєв

Малкович і Джохар Дудаєв

Сниться мені, що я проходжу по вулиці, а ось та цегляна хатина привернула мою увагу. Поруч зі мною хтось іде і каже, що там всередині відтепер будуть жити Іздрик, Андрухович, Ірванець (ніяк не міг згадати його у сні!)  та інші. Коли ми наблизились до будинку, я у прочинених дверях дійсно побачив Іздрика, який щось (майбутню книгу?) майстрував, скажем так, своїми руками. Попереду, назустріч нам, іде Малкович.

Наступне, що я пам'ятаю, це як я з Малковичем сидимо в одній кімнаті. Він все-таки взяв мене з собою! Але розмова, яка зараз відбудеться, розтавить усі "і" над крапочками.Малкович довго мовчав, а потім сказав те, що, видно, довго обмірковував:

- Я бачив твої зошити, - каже він. А я не можу зрозуміти: "Зошити з віршами чи прозою? Мабуть, таки з прозою".
- Ти філолог? - питає після невеликої паузи він. "Єс! - зрадів я. - Він звернув увагу на мене"
- Ні, - відповідаю, роблячи ставку на чесність. Я геолог, подумки додаю.
- Ну я бачу, - каже Малкович і сумно знизує плечима, мовляв, нічим допомогти не можу. Я бачу цей його жест і мені стає прикро, що я не маю відповідної освіти.
- Нема глибини роздумів, - якось, здається, так каже він. - Ти розумієш?
- Розумію.
- ...
 Мовчання.
 Я гарячково обмірковую, як знайти вихід із такої катастрофічної ситуації. І кажу:
- Я глибоко відчуваю.
  Але ця фраза не змінює ситуації. Малкович сідає за свій комп'ютер, не дивиться у мою сторону і не підтримує розмову. Я теж втупився у свій комп'ютер, виконуючи якусь свою роботу, яку мені доручили старші.

Робота поляга у відслідковуванні. Але це була гра. Тобто літає якась машина в небесних емпіреях, тобто в буквальному сенсі десь у верхніх шарах атмосфери. Тут будівлі з каменю, такого, з якого будували піраміди. Власне, я завбачив одну піраміду ацтецького типу. І от той літальний апарат опиняється біля якоїсь бурштиново-смолистої діри, в кінці якої билося ключем світло в усі боки, а з того світла вилітали не то ангели, не то демони (можливо, космічне сміття). Я з жахом розумію, що Нашому Найангельшому Ангелу загрожує небезпека у вигляді спайпера по той бік діри (де той бік?!) Я кажу це Малковичу, а він говорить, що пізно, мовляв, вчора вже убили. Тоді, не вірячи своїм вухам, я заходжу на котрийсь із сайтів новин і бачу у вчораншній ленті два слова, яке повторювалося, немов недільний церковний дзвін: "Дудаєв мертвий. Дудаєв мертвий. Дудаєв мертвий."

з 2 на 3 квітня.