"Перше усвідомлення"

"це сон" подумав я підскочив -
й полетів.

Такий вірш я написав, прокинувшись зранку. Тої ночі мені приснилося, що я іду грунтовою дорогою, ледь здіймаючи хмарки пилюки. Дорога вузька. Її можна було б назвати й широкою стежкою, по крайній мірі машини не їздили по ній, відтак цілком можливо, що це стежка. Отак я ішов по ній безтурботно, вільно, легко, не думаючи ні про що, адже так приємно просто йти цього сонячного дня. По ліву й праву сторону росла трава. Поле простягалося далеко, тільки, здається, десь на лінії обрію виднівся чи то ліс, чи то просто кілька дерев, що росли близько один біля одного. В загальному сон не був багатим на події, картини чи ще щось. Просто я, під ногами грунтова дорога, а довколо зелене поле, і ще сонце в небі. Сільська ідилія чи що. І ось раптом я зупинився: спалахнуло світло, як при перепаді напруги в мережі. Спалах яскравості. Я ЗГАДАВ, що напередодні читав про таку особливість, коли світло або спалах світла є чинником, який викликає усвідомлення. Пам'ять, тобто спогад про те, що я читав у реальності про ті спалахи, дозволив мені застосувати цей досвід у цьому світі, тобто дозволив зрозуміти, що я уві сні. Простіше кажучи, я усвідомив себе. Тоді, коли в голову закралась думка про несправжність реальності, я запитав себе: "Це сон?". Тоді, здається, я розумів, що це сон, але частково, не повністю. Це пояснюється браком досвіду в сновидній реальності. Досвіду духовного. Тоді я знову ЗГАДАВ, що читав уже про один спосіб тестування реальності, так би мовити, гравітаційний. Його суть полягає в тому, що потрібно підстрибнути. Просто як два пальці;) Якщо нічого не станеться - ти в справжньому світі. Якщо ж ти злетиш у небо - ти в сні, і стовідсоткове усвідомлення тобі гарантоване. Я так і вчинив: полетів.

Важко описати словами, що я відчував тоді. Мабуть, радість. Неймовірну радість.